Там, де палає серце ❤️

Цей кемпінг був особливим. У ньому було щось більше, ніж просто ночівля в наметах чи програма з конкурсами. Це були дні, коли 10 і 11 класи стали більшим, ніж просто старшокласниками. Ми стали спільнотою. Справжньою командою.

Ми жили в наметах під відкритим небом — з комарами й вечірніми балачками під шурхіт дерев. Вранці — легка прохолода, активна руханка на березі річки, вдень — сонце, сміх і рух. Ми брали участь у змаганнях, створювали команди, малювали плакати, вигадували назви й девізи, підтримували одне одного, раділи перемогам і вчились програвати з гідністю.

Вечори — це окрема історія. Вогонь, танці, жарти, відверті розмови. Ми просто були — тут і зараз. Поруч.

І, звісно, ми купалися — весело, голосно, з повними легенями свіжого повітря і трохи хриплими голосами від сміху.

Окрема подяка нашим керівникам — за те, що організували не просто виїзд, а атмосферу. За терпіння, за енергію, за те, що були з нами на рівних, але водночас як надійна опора. Без вас усе було б інакше — і точно не так яскраво.

Насправді цей кемпінг не був би таким теплим — без наших 11 класів. Вони стали справжніми туристами-наставниками: допомагали ставити намети, підказували, жартували, ділилися досвідом і створювали відчуття, що з ними можна пройти будь-який маршрут. Ми вже сумуємо, бо знаємо: це був наш останній кемпінг разом. Але слід, який вони залишили, — світлий, добрий, незгасаючий, як вогонь, завжди нагадуватиме про друзів. В наступному році ми зможемо вже бути на їхньому місці!

Кемпінг закінчився, але лишив щось важливе. Відчуття свободи, довіри й справжньої ліцейської дружби. І ще запах диму в одязі, як маленьке нагадування про щастя, яке трапляється, коли поруч — свої☀️

Поліна Михайленко