Казкові місця сили або і сніг, і сміх, і повна торба вражень…

Експедиція «Дві столиці» стала для нас маленьким життям у великій подорожі: з валізами, сміхом, пригодами й моментами, які тепер зрозуміє лише наша команда.

Почалося все з Києва - міста, де кожна вулиця дихає історією. Оглядові екскурсії, музеї, сучасне мистецтво, старовинна архітектура. Особливе враження справив PinchukArtCentre - простір сучасного мистецтва, де немає «просто подивився і пішов». Там кожна зала змушує зупинитися, вдивитися й задуматися. Інсталяції, відеоарти, картини молодих митців, звук - інколи ти не одразу розумієш, що саме перед тобою, але саме це і затягує. Було відчуття, ніби мистецтво розмовляє з тобою напряму: про емоції, страхи, мрії, вибір. Хтось захоплювався, хтось сперечався, хтось мовчки ходив залами, не розуміючи, що тут відбувається - і це теж було частиною атмосфери.

Після столиці на нас чекали Карпати й Яремче - гори, сніг, водоспади й повітря, яке хочеться «пити». Ми багато ходили, мерзли, сміялися, фотографувалися і в якийсь момент перестали бути просто групою - стали справжньою командою. Ми розкривали тайни «Стежок Довбуша». Підніматися по засніженому лісу, через скали пробираючись один за одним, щоб побачити велику стіну Олекси Довбуша - звучить як казка, поки ми не відбили собі «мʼякі місця» на льодових гірських доріжках. Але головний сувенірний ринок Яремче швидко зігрів нас смаколиками й подаруночками для рідних.

А от Львів… Львів зустрів нас справжньою зимою - снігу було стільки, що здавалося, ніби місто хтось засипав цукровою пудрою. Красиво - так. Холодно - дуже. Саме там ми майже всі дружно «підхопили» нежить і кашель. Але замість паніки були жарти, чай, пледи, «хто ще не хворіє - тому черга» і повна взаємопідтримка. Ми хворіли, але не здавалися: гуляли засніженими вулицями, грілися в кав’ярнях, смакували львівські легуміни й сміялися з того, як соплі вилітають з носів.

Ця поїздка зробила нас ближчими. Ми навчилися дбати одне про одного, підтримувати, жартувати в будь-яких умовах і бути командою. За ці дні ми стали майже родиною. І, чесно кажучи, повернулися додому вже трохи іншими - сильнішими, дорослішими й з купою історій, які ще довго будемо згадувати.

Христина Шмерецька, ІФ10