З дитинства мріяла стати вчителем, тому після дев’ятого класу вирішила продовжити навчання у, на той час, педагогічній гімназії.

З першого дня зрозуміла, що це незвичайний заклад: родинна атмосфера, дружній колектив, високий рівень знань, усі вчителі – твої друзі, які завжди намагаються допомогти і пояснити незрозуміле.

Пишаюся тим, що мої вчителі зараз стали колегами

Я виросла в родині вчителів, тому питання у виборі майбутньої професії переді мною не стояло. Для якісної підготовки до вступу в педагогічний інститут батьки привели мене в ліцей, за що я їм дуже вдячна. І завирував потік: навчання - друзі - кохання - сцена - золота медаль. На 5 курсі педагогічного університету мене направили на практику в КОЛІ. Тут я й залишилася.

Сьогодні ліцей для мене - це професійні і творчі педагоги й улюблені діти! Це місце, куди хочеться йти кожного ранку з посмішкою на обличчі, вогником в очах та теплом у серці!

Вперше ліцей з'явився у моєму житті  в далекому 1997 році, коли мама вирішила, що непогано б було мені вступити на фізико-математичний факультет.

 Натомість ліцей зі своєю системою профільного навчання  підштовхнув мене до думки, що фізмат - просто не мій напрямок. Вчасно це усвідомивши, я вирішила кардинально змінити свій профіль - і вступила до педагогічного університету на філологічний факультет. Скажу відверто, повертатися до ліцею вдруге ( уже працювати) було набагато страшніше. Проте за деякий час я отримала все, на що колись так очікувала: радість від гарних оцінок моїх учнів, щасливі моменти ліцейського дозвілля та гордість за себе, що я змогла стати невід'ємною частиною великої родини

Про КОЛІ я чула багато позитивних відгуків. Це єдиний заклад, в якому є художній профіль, а я планувала далі навчатись на художньо-графічному факультеті. Навчання в ліцеї - це високий рівень знань та позитивна атмосфера. Тут чудові викладачі, яким я вдячна за все. За шкільні роки саме з ліцею в мене залишилось так багато гарних спогадів. І після закінчення університету, я вирішила, не вагаючись, повернутись у рідні стіни у якості вчителя

Моєю мрією з дитинства було стати вчителем.  Дізнавшись про обласний ліцей, завдяки якому я можу втілити свою мрію в життя, я вирішила вступити до нього. Це був перший крок до вищого навчального закладу, самостійності, шанс досягти чогось більшого в житті.

КОЛІ назавжди залишається в житті кожного учня, і тому,  закінчивши університет, повернулася до ліцею, щоб стати частиною великої родини та на своєму прикладі показати учням, що навчатись важко, але вступити у вищий навчальний заклад після КОЛІ легше

Мрія дитинства - стати вчителем, гарним фундаментом для досягнення мети  був НАШ ЛІЦЕЙ, про який дізналася від свого класного керівника у 9 класі. Я прислухалась і жодного разу не пошкодувала. Адже це не просто заклад, а живий організм, який стає частиною тебе, а ти його. Когось він приймає одразу, а комусь треба докласти зусиль для звання ліцеїста. Все залежить від того, наскільки ми,  учні, хочемо стати його частиною.

Два роки навчання – найкращі часи зі шкільного життя, які завжди згадую з теплом і душевним трепетом. Він допоміг мені розкритися, удосконалитися і отримати ще одну родину

КОЛІ - заклад, в який просто неможливо не закохатися. Потрапляючи сюди, ви опиняєтеся в іншій реальності.

Навчання в ліцеї було цікавим, але найбільше мене полонили подорожі. Спочатку була перша маленька подорож Україною ліцейською туристичною родиною, потім друга, третя і так далі… Я зрозумів, що це моє і що без мандрів я не можу жити.. Подорож відкриває шлях до кращих змін. Подорожуючи, ми починаємо дивитись на речі по-новому, більше цінувати те, що залишили вдома.  І нарешті, подорож - це завжди яскраві враження, незабутні моменти життя, веселі спогади і безцінний досвід

З КОЛІ я вперше познайомилася в 2002 році, вступивши на гуманітарний факультет. Ліцейські роки стали справжнім випробуванням, але саме вони посіяли в душі зерна вибору професії. 
І ось я знову у стінах КОЛІ, але вже як вихователь.
Адже КОЛІ - це родина, в яку завжди приємно повернутись і згадати яскраві моменти життя

Що таке КОЛІ? Колись це порятунок від купи орфографічних помилок, можливість реалізувати себе як лідер класу та ліцейської команди, потім шлях для реалізації мрії – акторство, але… У житті багато «але», моє привело мене до стін педагогічного університету, але мрія лишилася, як криця.

Сьогодні я вчитель. Можливо, комусь здасться, що я зрадила мрію…, ні, просто мрію змінила. Я актриса, що має заплановані щоденні вистави та зйомки, які тривають 45 хвилин, де антракт – це перерва, а через 10-15 хвилин завіса підніметься і я знову на сцені, і я знову навчаю і вчусь, бо я бачу, відчуваю, роздумую, а значить – існую та живу.

Я не просто актор, якому засліплюють очі огні рампи, який не може отримати зворотної енергії від глядача, адже не бачить їх. Моє світло – це очі моїх учнів.

Щаслива, що мої вчителі (а сьогодні називаю колегами) навчили мене бачити зорі навіть у буденних калюжах життя.

З КОЛІ класно мріяти!

Чому я прийшла вчитися в КОЛІ? Відповідь на це питання водночас банальна і глибока.... За знаннями!

Для мене це означало, по-перше, перевірку себе, своїх знань та можливостей. По-друге, це був один із етапів самостійності та відчуття, що ліцей - це впевнений крок у майбутнє.

Спогади про ліцейське життя, які гріють душу і серце, мотивували мене повернутися в рідні стіни вчителем. За два роки навчання ліцей став домівкою. Це місце, де є затишок, душевний спокій, бурхливий ритм життя. Саме КОЛІ дав можливість повірити в себе і завжди йти вперед. Величезна вдячність вчителям

Коли я закінчував ліцей у 2013 році, я довго вагався куди вступати вчитися. Атмосфера дружньої родини ліцейського братства, поради педагогів, що стали рідними за два роки, допомогли обрати професію - вчитель.

Після закінчення університету одразу повернувся в дружню ліцейську родину. Адже КОЛІ - це не просто навчальний заклад, це братство, яке об’єднало не одне покоління, це родина, яка завжди підтримає та допоможе в скрутну хвилину